►Правила легкої адаптації

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.
2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
3. Навички самообслуговування.Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.
5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.
7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо.Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно.

►Гра, як засіб адаптації до дитячого садочка.

Информация для батьків  майбутніх першокласників

«Чи готова моя дитина до школи, до шкільного навчання?». Це головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей. Найчастіше під такою готовністю дорослі вважають вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння переказувати, читати, рахувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

Психологічна готовність — це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.

· Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

· Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

· Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

· Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції. Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:

· сформовані прийоми ігрової діяльності, розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми; розвинена уява;

· високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

Важливі також:

· ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС ЗНАНЬ). Вміння розповісти про себе, батьків, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.

· УВАГА: Знайти розбіжності між малюнками; Знайти пару предмету;

· ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова

· МИСЛЕННЯ (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати) Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети; Узагальнити групу предметів; Вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.

· МОВЛЕННЯ: Фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови). Вміння за серією малюнків скласти оповідання.

· РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ: Вміння скопіювати дане зображення предмету, напису.

· ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ: Здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.

· БАЖАННЯ ІТИ ДО ШКОЛИ.

Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання.

Взаємодіємо з дитиною‑переселенцем
Нині чимало родин змушені змінити звичні місця проживання через війну в країні й стати внутрішньо переміщеними особами, або переселенцями. Тож, можливо, що діти‑переселенці з’являться у вашому дитячому садку або вже певний час відвідують його. Такі діти пережили різкі, травмівні зміни у своєму житті, а тому потребують психологічної підтримки. Для того щоб надати її максимально ефективно та не ретравматизувати дітей-переселенців, скористайтеся роз’ясненнями.

1. На що звернути увагу Діти-переселенці та їхні батьки покинули звичні місця проживання, бо втікали від небезпеки та жахіть війни, втратили домівки, опинилися в епіцентрі гуманітарної кризи. Такі вимушені зміни травмували людей, зокрема дітей. Як зауважує австрійський психолог і психотерапевт Альфрід Ленгле (Alfried Längle), у разі будь-якої психологічної травми в людини змінюється уявлення про світ, про себе та інших; зникає безпечна, приємна реальність. А отже, дорослі та діти, що стали переселенцями, мають специфічний негативний психологічний досвід, який варто враховувати під час роботи з ними. Зокрема, чимало дітей-переселенців: має підірвані почуття безпеки й стабільності, почувається незахищеними, безпорадними; втратили когось із близьких та/або знайомих, домашнього улюбленця, житло й проживає одну зі стадій горювання; може страждати від психосоматичних захворювань; стикається із психологічними проблемами*.

2. Яких правил дотримувати Під час роботи з дитиною-переселенцем керуйтеся головним принципом: у перші місяці після вимушеної зміни місця проживання не збільшуйте психологічне навантаження. Спрямуйте зусилля на те, щоб допомогти дитині відчути себе у безпеці, пережити негативні емоції, висловити їх — символічно і словесно. При цьому дотримуйте загальних правил.

Бути максимально обережним Виважено обирайте тематику й інтенсивність занять. Протягом перших місяців роботи з дитиною-переселенцем не зачіпайте болісних процесів, що стосуються взаємин дитини з батьками чи у її родині загалом. Наразі ані в дитини, ані в батьків немає ресурсу, щоб змінювати та/або налагоджувати їх. Обачливість, тактовність, делікатність — поняття, які мають визначати характер взаємодії з дітьми-переселенцями.

Не нагнітати Під час спілкування з дитиною-переселенцем, не показуйте свою тривогу чи хвилювання. Не залякуйте й не попереджайте дитину, що ситуація може погіршитися, стати небезпечнішою.

Використовувати можливості гри Пам’ятайте, що гра «лікує». А тому вибудовуйте заняття з дитиною-переселенцем так, щоб вони містили якомога більше ігор. У пригоді стануть як рухливі ігри, так і настільні, психологічні. Також поясніть колегам-педагогам, у чому користь гри та спонукайте їх наповнювати денні активності у групі різними видами ігор.

Не змушувати говорити Під час взаємодії з дитиною-переселенцем не підганяйте її і не розпитуйте активно про обставини, що змусили її та її батьків покинути звичне місце проживання. Не наполягайте, якщо дитина не хоче говорити. При цьому будьте готові вислухати дитину, якщо вона поволі почне говорити про те, що пережила.

Керуватися Етичним кодексом Коли працюєте з дитиною-переселенцем, займайте нейтральну позицію. Найімовірніше, ви, як і більшість співгромадян, маєте власне ставлення до подій в нашій країні, співпереживаєте й співчуваєте тим, хто пережив справжні жахіття війни. Утім, на роботі ви насамперед — фахівець, а тому маєте дотримувати Етичного кодексу психолога. Підтримуйте дитину, допомагайте їй прожити негативні емоції, однак не висловлюйте власну позицію та не реагуйте надмірно емоційно на висловлювання дитини, її спогади про пережите. Це ж саме стосується і розмов із батьками дитини.

 

Як допомогти та підтримати дітей

Психологічна підтримка дітей у воєнний час надзвичайно важлива, адже дітям необхідно відчувати себе у безпеці. Щоб підтримувати їх, керуйтеся наступними порадами.

Говоріть з дитиною

Обговорюйте з дітьми їхні почуття, спостерігайте за поведінкою та реакцією на страшні події. Постійно нагадуйте, що вони під вашим захистом. До того ж, вас захищають найсміливіші воїни. Якщо є можливість, нехай дитина робить щось руками – ліпить, малює або складає конструктор.

Будьте поруч

Надавайте дітям підтримку, у тому числі у вигляді обіймів. Намагайтеся робити щось разом, приділяйте їм більше часу, ніж раніше.

Контролюйте себе

Коли дорослі втрачають самоконтроль, це дуже впливає на дітей. Вони можуть злякатися та замкнутися. Більшість дорослих зараз відчувають страх, біль, злість та утому. Намагайтеся тримати себе в руках. Хоча б, коли діти поруч з вами.

Не забувайте про режим

Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися режиму та пам’ятати про сімейні ритуали. Вкладайте дитину спати в той самий час, як вкладалися раніше. Не забувайте про повноцінні прийоми їжі. Навіть, якщо ви знаходитеся у бомбосховищі, читайте дітям казки перед сном, якщо робили це раніше.

Не забувайте про ігри

Найкраща терапія під час складних життєвих обставин – це ігри. Давайте дитині можливість гратися, дивитися мультфільми, бігати та стрибати. Дозвольте дітям брати з собою в укриття улюблену іграшку.

Підтримуйте один одного

Постійно підтримуйте дітей. Говоріть, які вони хоробрі, як добре вони справляються з ситуацією, як вправно допомагають дорослим. Обов’язково розповідайте про перемоги ЗСУ, щоб діти вірили в світле майбутнє.

АБЕТКА ПОРАД БАТЬКАМ

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.

Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.

В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.

Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.

Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.

Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.

Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.

Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером чи плеєром.

З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.

І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.

К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.

Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.

М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.

Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.

О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.

П — поважайте думки дитини.

Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.

С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т — творчий потенціал дитини розвивайте.

У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.

Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.

X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.

Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.

Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.

Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.

Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.

Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.

Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих порад.

Виховання без насильства.

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

Дитина, яка виховується в умовах безправ'я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.

Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашій втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.

Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б'ють).
Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх - справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.

Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:

• Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її.

• Вислухайте проблему дитини. Не обов'язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.

• Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.

•  Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз'яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.

•  Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.

•  Не пред'являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.

•  Не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.

•  Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?

Діти - це наше дзеркало. ►https://youtu.be/kJV_mLDfk3E

«Попередження насилля в сім’ї»

Існує багато методів виховання дитини. Серед них — заохочення   і  покарання.  Їх  часто  називають  додатковими,  другорядними.

З  таким  трактуванням  можна  погодитися  лише  щодо  покарання,

та  й  то  лише,  коли  справа  стосується  покарання  в  найвужчому розуміння  цього  слова  (заборона  піти  з  товаришем  у  кіно,  подивитися телевізійну передачу, пропозиція виконати якусь додаткову  роботу  тощо).  Вияв  же  холодності,  деяке  недовір’я  до  дитини, тимчасове  віддалення  від  неї  або  зауваження,  супроводжуване  коротким  поясненням  негативної  суті  вчинку,  висловлене  доброзичливо,  без  роздратування  та  інших  непотрібних  емоцій,  часто

буває  необхідне  (якщо  тільки  воно  не  стає  головним  у  стилі  спілкування  батьків  із  дітьми).

Якщо  ж  говорити  про  покарання  в  буквальному  значенні  цього слова, то це справді небажаний елемент виховного процесу. Ця міра все-таки пов’язана з переживанням дитини, з додатковим навантаженням на нервову систему. Є родини і класи, де покарання не  застосовується.  А  рівень  вихованості  досить  високий.

Багато тут залежить від того, якою є виховна система загалом, з якими іншими виховними заходами поєднується покарання, яке місце  воно  займає  в  цій  системі.

«Ніякий  засіб  взагалі,  який  би  не  взяли,  не  може  бути  визнаний  ні  гарним,  ні  поганим,  якщо  ми  розглядаємо  його  окремо  від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів»,— писав  Макаренко. 

Покарання може бути за умови впевненості вихователя, що інший  вплив  тут  не  дасть  ефекту.  Батьки  повинні  бути  впевнені,  що  дитина  зробила  провину  навмисне,  усвідомлено,  розуміючи, що робити цього не можна. У покаранні неприпустимі будь-які  елементи  грубості,  тим  більше  образа.  Розпорядження про покарання треба віддавати без крику та роздратування. 

До  покарання  не  треба  вдаватися  часто.  Воно  не  повинне  ставати  повсякденністю.  Без  гострої  потреби  не  варто  нагадувати про  провину,  тим  більше  говорити  стороннім  людям,  нехай навіть  і  близьким,  але  не  членам  родини,  про  прикрість,  якої дитина  завдала  батькам.  Вона  повинна  відчути  себе  в  родині захищеною.

Дуже  важливо,  щоб  батьки  усвідомлювали  значення  кожного свого  зауваження,  заборони,  покарання.

Мета покарання — не стільки кара за провину, не страх, який запобігає  повторенню  її,  а  усвідомлення  провини  дитиною.  Але для цього потрібно, щоб вона зрозуміла справедливість покарання. Цього можна досягнути так званим методом природних наслідків. Наприклад,  незважаючи  на  зауваження,  підлітки  продовжують

галасливу  біганину  по  квартирі,  брязнуло  розбите  скло  книжкової  полиці.  Нехай  хлопчики  самі  відшкодують  збитки:  дістануть необхідного  розміру  скло,  вставлять  його  самостійно…  Підліток образив  меншого  братика,  скажіть  йому:  «Ти  завдав  малому  неприємні  переживання,  зроби  так,  щоб  він  забув  це,  подаруй  йому радість  —  покатай  на  велосипеді,  розкажи  що-небудь  цікаве,  ти це  вмієш».  Дітей,  які  виявили  байдужість  до  товариша,  індивідуалізм,  егоїзм,  часом  не  беруть  у  похід,  бо  ці  якості  особливо недопустимі  під  час  походу,  де  вимагаються  колективна  взаємодопомога,  турбота  про  слабких  тощо.

ЗАОХОЧЕННЯ  —  ПРОФІЛАКТИКА  

ПРОТИ  ПРОВИНИ

Якщо  ми  хочемо  бачити  моральне,  інтелектуальне,  духовне зростання  людини  —  як  же  не  заохочувати  дитину  за  подолання  кожної,  хай  і  не  найбільшої,  вершини?  Як  не  поділити  з  нею радість  від  завоювання  нового  щабля!  Схвалення,  заохочення  — мажорний,  світлий  метод:  він  породжує  прагнення  жити,  вчитися,  працювати  ще  краще.  Тому  це  завжди  —  профілактика  проти провини.  Антипод  покарання  —  схвалення,  похвала  викликають почуття  задоволення  від  виконання  свого  обов’язку,  виховують почуття  власної  гідності,  відповідальності,  дарують  радість  і  дитині,  і  батькам,  сприяють  створенню  хорошої,  приємної  атмосфери  в  родині. Правда,  було  б  неправильно  вважати,  що  мажорність  заохочення  забезпечує  легкість  його  застосування  у  виховному  процесі.

Природно, певною мірою воно простіше за інші виховні засоби вже тому,  що,  за  деякими  винятками,  не  сприймається  як  щось  накинуте, непотрібне,  неприємне,  не  викликає  опору  тих,  кому  адресоване.  Та  тут  теж  є  свої  тонкощі  й  труднощі,  правила  й  умови ефективності.

Ці  умови  ґрунтуються  на  тому,  щоб  забезпечити,  по-перше, заслужене  заохочення  і,  по-друге,  добитися,  щоб  похвала  однієї дитини  виховувала  іншу  —  її  брата,  товариша.  Звідси  правило: заохочувати  треба  за  те,  у  що  вкладені  праця,  старання,  коли  ми бачимо  відповідальне  ставлення  до  праці,  нехай  це  навіть  не  дає поки  помітних  результатів.

ОСОБЛИВОСТІ  ЗАОХОЧЕННЯ  

ДІТЕЙ  У  РОДИНІ

Торкаючись  того,  що  хороша  оцінка,  яка  схвалює  старанність у  навчанні,—  це  теж  заохочення,  треба  підкреслити:  особливо  заохочувати тут треба тих, чиї зусилля мають громадську, моральну цінність, тобто спрямовані на допомогу оточуючим. І більше стриманості  повинно  бути  у  похвалах,  коли  успіхи  —  наслідок  просто добре  розвинених  здібностей,  коли  вони  пов’язані  з  прекрасною

пам’яттю,  з  фізичною  силою.  Очевидно  нема  рації  хвалити  за  те, що  є  простим  виконанням  якихось  обов’язкових  правил,  вимог у    життя  родини  і  дітей.

Як  відомо,  заохочення  можуть  бути  моральні  й  матеріальні.

Природно,  треба  прагнути  до  того,  щоб  діти  більше  цінили  моральні;  сам 

 факт  ефективності  їх  —  це  вже  свідчення  про  досить високий  рівень  вихованості.

Бажано,  щоб  заохочення  в  родині  були  різноманітними. Схвальний  погляд,  ніжний  дотик,  похвала  за  вчинок,  поведінку дитини  в    колі  авторитетних для  неї  людей;  подарунок  —  щось таке,  про  що  давно  мріяв  ваш  син;  спільна  поїздка  туди,  де  дуже хочеться побути вашій дочці,— чи то до знайомих, з дочкою яких вона  приятелює,  чи  то  до  цирку,  чи  на  свято  до  парку.  Їх  може бути  дуже  багато  —  і     хороших  слів, і  спільних  ваших  і  дитячих мрій,— простих виявів нашої уваги, нашої вдоволеності й радості за  дітей.  Скільки  добрих  почуттів  породжує  в  їхніх  серцях  таке моральне  ставлення,  яке  очищає  їх.  І  шкода,  що  в  метушні  буднів  ми  часто  не  використовуємо  ці  прекрасні  можливості  справді гуманного  виховання.

ПАМ’ЯТКИ  ДЛЯ  БАТЬКІВ

Тілесні  покарання  —  хибний  спосіб  виховання. Якщо  ми  караємо  дітей  «під  гарячу  руку»,  це  означає,  що ми  гірше  володіємо  собою,  аніж  вимагаємо  цього  від  дитини,  ми робимо  це  не  для  виправлення  дитини,  а  щоб  розрядити  нервову

напругу.  Слід  пам’ятати,  що  ми  не  можемо  дати  дітям  більше, ніж  маємо  самі.

Пам’ятайте,  що:

1.   Ляскаючи  дитину, ви  навчите  її  боятись  вас.

2.   Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти  та  приймати  закони  моралі.

3.   Показуючи при  дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм  поганий  приклад.

4.   Тілесні  покарання вимагають  від  батьків  менше  розуму  та здібностей,  ніж  будь-які  інші  виховні  заходи.

5.   Ляпаси  можуть  лише  утвердити,  але  не  змінити  поведінку дитини.

6.   Задача дисциплінарної техніки — змінити бажання дитини, а  не  лише  її  поведінку.

7.   Дуже  часто  покарання  не  виправляє  поведінку,  а  лише  перетворює  її.

8.   Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську  любов.  Вона  почуває  себе  знедоленою  та  починає ревнувати  до  брата  чи  сестри.

9.   Часті  покарання  спонукують  дитину  зоставатися  інфантильною.

10.  У  покараної  дитини  може  виникнути  вороже  почуття  до батьків.  І  щойно  у  ній  поєднаються  два  почуття  —  любов  та ненависть,  як  зразу  виникає  конфлікт.

11.  Покарання  допоможе  дитині  привертати  увагу  будь-якими засобами.

12.  При  можливості  доцільно  замінити  покарання  на:

а)   терпіння  (це  найбільша  доброчесність,  яка  може  бути в    батьків);

б)   пояснення  (поясніть  дитині,  чому  її  поведінка  неправильна,  при  цьому  будьте  гранично  стислі);

в)   відволікання  (постарайтесь  запропонувати  вашій  дитині щось  більш  привабливе,  аніж  те,  що  їй  заманулося);

г)   заохочування (не  поспішайте карати сина чи дочку. Врешті,  це  більш  ефективне,  ніж  покарання).

Шановні  батьки,  пам’ятайте!

1.   У  дітей,  які  не  знають,  що  їм  робити  в  час  дозвілля,  псуються  і  голова,  і  серце,  і  моральність.  Допоможіть  своїй дитині  вибрати  корисне  заняття.

2.   Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним,  байдужим  і  жорстоким  в  результаті  «виховання».

3.   Пам’ятайте, батьки! Фізичне покарання — це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного  безкультур’я.

4.   Ремінь  та  тумак  вбивають  у  дитячому  серці  витонченість і    чутливість, розбещують  людину, одурманюють її отрутою брехні.

5.   Не  ставте  вашу  дитину  в  становище,  коли  вона  змушена оборонятися  брехнею!

6.   Говоріть  з дитиною  так,  щоб  не  залишалось  жодного  сумніву  в  тому,  що  ви  керуєтеся  турботою  і  тривогою  за  неї, а  не  бажанням  відмахнутися,  образити.

7.   Будьте навіть  у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі  своїми  дітьми.  Незначну  домішку  брехливості,  штучності  діти  помічають  дуже  добре.

8.   Не  забувайте  поділитись  зі  своїми  дітьми  досягненнями й    невдачами, тоді  вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть  вашої  поради,  підтримки.

Що  та  як  слід  забороняти  дитині

1.   Коли  ви  щось  забороняєте  дитині,  обов’язково  пояснюйте  причину  заборони,  поговоріть  із  дитиною  про  можливі наслідки  її  вчинку.

2.   Розумно обмежуйте  кількість заборон та надавайте дитині можливість  активно  діяти  та  пізнавати  світ.

3.   Заборони  мають засвоюватись  дитиною  поступово  та  свідомо.  Вимоги  батьків  повинні  бути  узгоджені.

4.   Уникайте  узагальнених заборон  типу:  «Не  смій  більше бути  таким  поганим!»  (а  яким?),  «Ніколи  більше  не  роби так,  щоб  мені  не  доводилося  тебе  лаяти!»  (а  як  саме  не робити?).  Такі  заборони  для  дітей  незрозумілі.

5.   Безцеремонність,  грубість,  неповага  до  дитини  проявля-ються  у  безпідставних  і  навіть  безглуздих  вимогах,  які нам  здаються  природними,  а  дитині  зовсім  незрозумілі: «Покинь  комп’ютера  та  йди  читати  книгу»,  «Не  дружи

із  Сашком,  він  поганий,  а  дружи  з  Олегом.  Він  поруч живе».  Більшості  подібних  заборон  можна  було  б  уникнути і тоді не виникало б у дітей важкого почуття підсвідомого  протесту  проти  не  завжди  справедливих  заборон, а  заодно  проти  обов’язкових,  загальноприйнятих  норм поведінки.

6.   Завжди  пам’ятайте, що  у  будь-якому  конфлікті  як  мінімум  двоє  учасників  і  що  важко  не  тільки  нам  з  дитиною,

але і їй з нами. Адже вона слабкіша, менша, менш досвідчена.

Відеопрезентація

"Гра, як засіб полегшення адаптації вихованців ЗДО"►

https://drive.google.com/file/d/1k8uonpdh4yFzmA8ehqVFKNJvo1Hep8s_/view?usp=drivesdk

"ДИТИНА І ГАДЖЕТИ"                                                                                                          Телефон, планшет, комп’ютер – всі ці речі стали не від’ємною частиною життя в сучасному світі. Дуже часто вони стали і частиною життя дітей, навіть найменших. Але чи справді це так добре?Останнім часом проводиться багато наукових досліджень, які вивчають вплив ґаджетів на здоров’я і розвиток дітей. І результати більшості з них не на користь останніх.

Шкідливий вплив ґаджетів
Зір. Якщо говорити про шкоду, то перше, що згадують батьки – це зір. Коли дитина переглядає мультфільм, на будь-якому екрані, око фіксується на одному предметі і на одній відстані. М’язи ока не рухаються і дуже швидко втомлюються. Якщо це часто повторюється – гострота зору падає. Дрібна моторика. Багато хто помилково вважає, що різноманітні ігри на комп’ютері чи планшеті розвивають дрібну моторику – натискання кнопочок, пересування по екрану… Але в таких іграх використовується тільки мінімальна кількість м’язів руки – малювання чи, навіть, писання набагато корисніше. Не кажучи про ігри з більш дрібними предметами.

Фізична активність. Сидіння з ґаджетом в багато разів знижує таку необхідну дітям фізичну активність. З часом рухові ігри стають менш цікавими, ніж те, що може дати комп’ютер. Як наслідок можливий розвиток різноманітних захворювань, таких як ожиріння, затримка розвитку мовлення.

Хребет. Нерухоме положення тіла і нерівне положення хребта сприяють розвитку сколіозу, кіфозу, лордозу і, навіть, рахіту.

Кровообіг. При користуванні телефоном чи планшетом голова зазвичай нахилена трохи вниз. В результаті її вага зростає пропорційно до кута нахилу голови – чим нижче, тим навантаження більше. Як наслідок порушується кровообіг в шийному відділі і головному мозку.

Харчовий інтерес. Якщо під час їжі діти дивляться мультики, то в їх організмі порушується система природного харчового інтересу – організм перестає відчувати момент насичення, порушується виділення шлункового соку. В декого навпаки пропадає апетит. Як результат може розвинутися ожиріння, чи дитина страждатиме від недоїдання.

Порушення сну. Проведені наукові дослідження підтвердили, що в тих дітей, які користуються ґаджетами частіше виникають проблеми з сном, вони важче засинають, тривалість швидкого і поверхневого сну більша. В результаті дитина більше втомлюється, їй важче зосередитися на вивчені матеріалу, погіршується пам’ять.

Комунікабельність. Діти втрачають інтерес до рольових ігор, спільних ігор і спілкування з іншими дітьми.

Творчі здібності. Чим більше діти проводять час за комп’ютерними іграми і мультфільмами, тим менше в них бажання до малювання, ліплення і інших творчих занять.

Які позитивні моменти в користуванні ґаджетами?
Розвиток посидючості. Діти, які багато часу проводять за переглядом мультфільмів чи комп’ютерних ігор більш посидючі, їм легше даються ігри, які вимагають перебування на одному місці.

Розвиток логіки. На даний момент існує велика кількість спеціальних ігор для дітей, які пришвидшують їх розвиток, логіку, інтелектуальні здібності. Інформація подається в ігровій формі, тому легше запам’ятовується.

Використовувати ґаджети чи ні – це рішення залишається за батьками. Але даючи дитині планшет подумайте, чи справді ви зараз не можете без нього? Можливо цю супер-розвиваючу гру для вивчення кольорів можна зробити офлайн? Подумайте, чи за деякий час ви не будете шукати способів як відучити дитину від цих пристроїв. Можливо в вашому випадку, все таки, простіше не привчати?

Якщо ж ви не плануєте «не пускати» ґаджети в життя дитини, ось кілька порад, які допоможуть зменшити їх шкідливий вплив   

1. Дітям до року краще взагалі не давати планшетів і не включати мультфільмів. До 3-х років час користування має бути не більше 15-ти хвилин.     

2. Не залишайте дитину на одинці з пристроєм – контролюйте те, що дивиться чи грає дитина.                   

3. Відстань від екрану до очей має бути не менше 40 см, добре, якщо дитина використовує спеціальні окуляри. Якщо це планшет чи телефон - краще нехай вони стоять на столі, аніж будуть в дитячих руках. 

 4. Робіть перерви між переглядами – як мінімум гімнастику для очей.   

 5. Не дозволяйте користуватися ґаджетом під час їжі.           

 6. Дітям до 6-ти років взагалі не рекомендується перегляд 3-D фільмів. До 10-11 років такі фільми можна дивитися, але рідко.     

 7. Не робіть з ґаджету особливу винагороду. Наприклад, гра в якусь гру, як приз за виконане домашнє завдання. Так ви самі ж зробите з цього щось надзвичайно бажане.

Щоб дитині не хотілося постійно грати в ігри чи дивитися мультфільми – створіть їй умови для цікавішого проведення часу. Гуртки за зацікавленням, спільні прогулянки в цікаві місця, гарні книжки. Дозволяйте дітям грати в цікаві для них ігри, навіть якщо в результаті одержите безлад в кімнаті. Найчастіше діти, які обмежені тісними рамками заборон і обмежень в реальному світі, найбільше прагнуть зануритися в світ віртуальний.